Поняття «чорна археологія» виникло півтора століття тому, коли було оприлюднено відомості про те, що українська земля зберігає скіфські та античні речі. І за радянських часів існувало таке явище як археологічні пограбування, але у значно менших масштабах, ніж тепер. Сьогодні в Криму «чорні» археологи відкрито грабують кургани, використовуючи бульдозери, металошукачі, які завозять із-за кордону.
«Чорну» археологію прирівнюють до такої нелегальної і злочинної діяльності, як наркобізнес, незаконна торгівля людьми. «Але, що тут дивного, коли навіть керівництво держави Україна займається колекціонуванням, коли Президент Ющенко дозволяє собі тримати у квартирі трипільські амфори, яким по п’ять тисяч років, а його дружина на інавгурації з’являється в золотих коштовностях, здобутих в кримській Скіфії? Це зелена вулиця для «чорної» археології. Адже якщо колекціонером є керівництво держави, то чому цим не може займатися кожен бажаючий?» – зазначає кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу археології Інституту українознавства ім. Крип’якевича НАН України Микола Бандрівський.«Чорні» археологи працюють, вивчаючи наукові праці своїх колег (які працюють законно). У цих роботах місце знаходження раритету зазначені практично з точністю до кількох метрів. Історик розповідає: «Є певний ланцюг – копачі, посередники і меценати, колекціонери, які скуповують вкрадене у держави. Найменше коштів отримують копачі, найбільше – посередники. «Білим» археологам проводити свої розкопки набагато важче (хоча вони мають право працювати відкрито, але необхідно знайти спонсорів, які оплатять проведення робіт). «Чорні» археологи з їх потужним фінансуванням можуть «дістати» під конкретне замовлення будь-яку річ. У Криму ми мали приклад, коли на експедиції львівського університету, яка проходили практику біля Тіри, нападали з автоматами.
Захищає археологічні знахідки і пам’ятки «Закон про охорону культурної спадщини» і Закон «Про охорону археологічної спадщини». Закон є, але дуже важко надати докази, ніхто не знаходить технічної можливості фільмувати незаконні розкопки. Треба навчати фахівців, які могли б працювати у райвідділах, треба формувати спеціалізацію – незаконне заволодіння археологічними знахідками».
За радянських часів дуже жорстко поводилися з «чорними» археологами, Муссоліні розстрілював таких людей. В нас, якщо вдасться довести провину «чорного» археолога, то його буде ув’язнено на термін від трьох до восьми років. Але на сьогодні ми не маємо жодного такого факту.
«Дуже багато колекціонерів вкладають у археологічні пам’ятки кошти і роблять це не тому, що вони такі патріоти. Коштовні пам’ятки закладають у банки під отримання кредитів тощо. Це просто з одних видів бізнесу», – стверджує вчений секретар інституту археології НАН України Олексій Корвін-Піонтровський.
Митники якимось чином пропускають цінності за кордон. Відтак археологічні пам’ятки з’являються на аукціонах наших найближчих сусідів або за океаном. «Я знаю, що на наших митницях затримували студентів польських університетів, які проходили практику на розкопках у Криму, вони мали із собою і монети, і фібули, інші дорогоцінні речі», – додає Микола Бандрівський.
«Інший напрямок цієї археології — копання на місцях битв, місцях військових цвинтарів. Чорні археологи металошукачами знаходять скупчення металу і кісток, розкопують і перепродають колекціонерам озброєння, деталі військового одягу. А медальйони, які допомогли б ідентифікувати ті кістяки, вони, зазвичай, просто викидають», — розповідає пан Бандрівський.
Науковці стверджують, що самі можновладці стимулюють розвиток «чорного» ринку археології. Якщо є колекціонери, які це можуть купити, то чому не знайдуться люди, які це можуть здобути? «Якщо б Президент сказав, що передасть свої цінні речі у музей, якщо б Катерина Ющенко повідомила, що ті коштовності, які були на ній під час інавгурації, вона передасть у державний музей, а Президент, до того ж, дав би доручення Кабміну розробити і подати заходи про недопущення подальшого розграбування, я би зрозумів, що ми маємо Українського Президента, який вболіває за старовину. А тримати у себе унікальні трипільські знахідки і вважати, що ти патріот...– дивується вчений секретар, – Як фахівець зазначу, що випадково знайти цінну археологічну річ не можливо. Її треба викопати і викопати фахово. Бо ці речі рідко трапляються добре збереженими. Коли їх виймаєш із землі, вони руйнуються, їх треба вміти законсервувати і транспортувати».
Олексій Корвін-Піонтровський додає, що сучасні колекціонери, користуючись певними нормами закону, називають всі ці речі не археологічними знахідками, а старожитностями. «Треба все обумовити законом і встановити межі. Скажімо такою межею може бути 1600 рік. Річ, що датована раніше цього року, має вважатися такою, що належить державі. Влада повинна починати наводити лад у цьому. Я археолог з тридцятирічним стажем, але у мене немає жодної археологічної речі. Я міг би мати такі колекції, які не снилися нікому. Ні Петру Ющенко, ні Платонову, ні Таруті. Я тридцять років працюю. Накрав би незміряно, але у мене нічого немає. В нас настільки багата держава, що кожен археолог міг би стати мільйонером», – говорить він.
Приватні колекціонери України збільшують пропозицію купувати. Якщо є пропозиція купувати, то є пропозиція грабувати. «Я відслідковую Інтернетом ціни на багатьох аукціонах: за наші цінності не дають великих грошей. У нас виріс попит на археологічні коштовності тільки завдяки певним політичним ситуаціям. Насправді це не так дорого, якщо це не колекції золотих прикрас», – наголошує Олексій Корвін-Піонтровський.
«Наші владоможці тішаться, що вони клеять горщики, і не беруть до уваги, що ці речі можна отримати лише під час стаціонарних розкопок, на полі вони не валяються. За неперевіреними даними, у Києві кожної суботи збирається «чорний» ринок археологічного антикваріату, і раз на місяць туди приїжджають високопосадовці, для яких спеціально привозять речі. Якщо один з колекціонерів є радником Президента, то про що можна говорити? Говорять, що у Криму багато «чорних» розкопок проводяться під патронатом силових структур», – повідомив директор науково-дослідного центру «Рятівної археологічної служби» інституту археології НАН України Олег Осаульчук.
Найбільше від праці «чорних» археологів постраждав південь України. «Але за свідченням наших колег такі факти мають місце і на території Львівщини, у Бродівському районі. Цінність тих знахідок (чи цяцьок, як ми їх називаємо) – другорядна. Це все одно, що «роздягнути» пам’ятник. Нас цікавить весь комплекс: що це є – поховання чи об’єкт житловий або господарський, а може, оборонне городище? Речі вийняті з контексту не мають для нас ціни», – каже Микола Бандрівський.
Вчені стверджують, що за усіма археологічними дослідженнями трипільської культури йдуть спостереження. У Львівській і Тернопільській областях грабують трипільські пам’ятники, роблять це з металошукачами. У великій кількості збирають слов’янські, готські речі, фібули.
Але усі нападки йдуть на інститут археології. «А це наукова організація, яка займається вивченням давньої історії України, ми не виконуємо функцію охорони. Для цього є міліція, СБУ. Мешканець будь-якого села чи селищний голова має зателефонувати в міліцію і сказати, що тут у нас грабують курган. Необхідно проводити постійний нагляд за територією, де знаходиться пам’ятка», – наголошують науковці.
«Та найбільшим «чорним» археологом у нас є сама держава. Візьмемо площу Ринок. Розроблявся проект, до його розробки мали бути залучені архітектори і археологи. Археологів поставили перед фактом, коли бруківку вже знімали.
Держава проводить неузгоджені будівельні роботи на пам’ятках археології, історичних населених пунктах без погодження археологів. Все нищать бульдозерами. Такі випадки у Львові відбуваються регулярно. Важко контролювати приватних забудовників, які на пам’ятці архітектури мають садибу, і знаючи, що там не можна нічого робити, таки роблять.
Будівництва великих газопроводів, нафтопроводів контролюються, бо в органи охорони культурної спадщини подається документація про землевідвід. Архіологічна структура обстежує ділянку і пише висновок», – говорить Олег Осаульчук.
Минулого року UMC поставило вишку на городищі, відомій пам’ятці, на Верхньому Синьовидному, без документів. Документи принесли на погодження лише через рік. Часто будівельники будують, а потім починають процес відведення землі. Чиновникам все одно, вони демонструють псевдопіклування про людей (як це було у випадку з автобаном Київ–Одеса, коли під його будівництво один за одним руйнували кургани).
Олег Осаульчук бачить такий шлях виходу з цієї ситуації – завершити створення горизонталі–вертикалі служби охорони архітектурної спадщини.
На його думку, доцільно змінити розмір державних відшкодувань за знайдені скарби. Згідно із законом, за знайдені скарби держава виплачує 25%. Виходить, якщо я знайшов скарб монет вагою 1 кг, мені повернуть 25% від вартості срібла – приблизно 125 грн, а на ринку одну таку монету можна продати мінімум за 50 грн. Якщо це рідкісні монети – яка людина піде їх здавати державі? Оцінка має бути не від ваги металу, а від історичної цінності, тоді у людини пропаде бажання йти на чорний ринок.
«По-друге, людину, яка знайде такий скарб, міліція і СБУ «труситимуть» психологічно, щоб часом десь монетку не «заникав». Для археологів знайти золото при розкопках – кара небесна. Нас питають, чи знаходимо золота чи срібло? Відповідаю – «Не дай Бог! Бігати у міліцію доводити, що нічого не заховав !»
Необхідно розбудувати чітку структуру пам’яткоохоронних органів в областях і районах. Слід створити структуру, яка слідкувала б за виконанням їхнього припису. У нас велика потреба в кадрах, є потреба у створенні відповідних спеціальностей, що стосуються пам’ятникоохоронної діяльності. На всю Україну зараз є 500 археологів, 300 з них пенсійного віку. Тобто реально практикуючих 200 – мізер. Вони не зможуть, не в стані бути на всіх об’єктах господарської діяльності. Величезний брак кадрів. Фінансування смішне. Одне слово, багато що слід змінити…», – стверджує Олег Осаульчук
