21/11/24 - 13:52


Автор Тема: Кримінальні нумізмати: Викрадення на чверть мільйона доларів  (Прочитано 6106 раз)

Оффлайн вольф

  • Залётный
  • *
  • Сообщений: 23
  • Репутация +7/-1
  • общий стаж 2005г с прибором тёркой 705
Нині рідко зустрінеш людину, яка чимось завзято захоплюється, колекціонує чи збирає якісь рідкісні речі чи предмети. Здавалося б, «канули в Лету» такі поняття, як «нумізмат» чи «філателіст»...

Деякі сучасні молоді люди навіть не знають що означають ці поняття. Молодь здебільшого цікавиться, як би розбагатіти і якомога швидше.

А от серед людей старшого покоління ще зустрічаються такі «раритетні» натури, які колекціонують старовину, марки, листівки, медалі та ордени, значки.

Саме такою людиною і є 40-річний чернігівець Василь. Майже 10 років він збирає рідкісні значки та монети. Чоловік побував у багатьох містах України на усіляких форумах, з'їздах, конференціях, таких же як і він, колекціонерів. Переписувався, обмінювався або купував рідкісні екземпляри, які найбільш йому подобалися.

Колекція його дедалі зростала. Для її зберігання Василь обладнав у себе вдома невеличкий сейф, де і зберігав увесь свій скарб.

Родина чоловіка ставилася досить поблажливо до захоплення глави сімейства. Ну хобі та й хобі, нічого незвичайного: одні люблять полювання, інші риболовлю, а Василь – значки та монети. А оскільки він заробляв пристойні гроші, яких вистачало і на сім'ю, і на захоплення, то ніхто не був проти такого колекціонування. Як кажуть, всі були задоволені.

До речі сказати, Василь не був «сухарем», якого нічого більше не цікавить крім його монеток, для підтримки «форми» Василь займався в одному з тренажерних залів міста. Потягати гирі чи штангу, підтягнутися на перекладині чи прес підкачати все це було для нього було в задоволення.

Одного разу в спортзалі на одному з занять він познайомився з двома товаришами, 20-річним Станіславом та 22-річним Ігорем. Різниця у віці не лякала Василя. Знаходилися і спільні розмови. Він по-батьківські розповідав про «життя», ділився досвідом. І ось якось під час сумісного застілля Василь похвалився і своєю колекцією.

Та Василь не врахував одного: його колекція може зацікавити ще когось, не з когорти нумізматів, але теж не байдужих до старожитностей. Нічого не підозрюючи, він завзято розповідав і про рідкісні монети, і про колекційні екземпляри значків. Він і не помітив, як «недобрий» вогник з'явився в очах його молодих співбесідників.

Саме з цього моменту в голові молодиків визріла думка, що непогано було б цією колекцією заволодіти. Не довго вагаючись, не зважаючи на злочинність намірів, хлопці розробили цілий план викрадення колекції.

Під час одного з тренувань, коли Василь залишив свій одяг у роздягальні, Станіслав тихенько витягнув його ключі від квартири, зробив з них зліпок, а потім повернув ключі до кишені. У найближчій майстерні Станіслав зробив дублікат ключів, а потім друзяки стали чекати слушного моменту для здійснення крадіжки.

Такий момент настав лише через 3 тижні. Коли у хлопців майже увірвався терпець, 16 грудня в денний час вся родина Василя виїхала з міста. Шлях був вільний.

Друзяки довго не барилися. Ігор узяв свою машину, разом із Станіславом вони вдяглися в «робочий» одяг – перевдяглися будівельниками. Узяли із собою носилки, на які завантажили мішок з будівельним інвентарем та піднялися до квартири Василя.

Відімкнувши ключами двері, вони цілеспрямовано вирушили шукати сейф з колекцією. В одній з кімнат вони знайшли те, що шукали. Викрадений сейф поклали на носилки та прикрили його пакетом з інструментами, а потім свою здобич поклали у багажник автомашини та швиденько рушили з місця злочину.

Через кілька днів Станіслав узяв свою машину та виїхав до одного з сіл Борзнянського району, в якому мешкали його бабуся та дід. По дорозі він звернув у лісопосадку, в якій за допомогою болгарки відкрив викрадений сейф.

Його радості та радості не було меж – у сейфі, окрім колекції значків та монет, були і гроші. Всього здобиччю цього кримінального дуету стало 35 з половиною тисяч доларів США, 45 тисяч гривень, 120 значків та 51 золота монета приблизною вартістю... 200 тисяч доларів США!

З таким «уловом» можна було безбідно жити все подальше життя навіть не працюючи. Але хлопці не врахували одного - на чужій біді гараздів не збудуєш. Вони і здогадатися не могли, що їх ельдорадо зникне як міраж вже через два тижні. Їх щастю завадили правоохоронці.

Коли Василь виявив пропажу, він був у розпачі. В міліцію звернувся із заявою про крадіжку та благав, щоб його «дітище», його колекцію знайшли якомога швидше.

Правоохоронці почали відпрацьовувати коло осіб, які знали про колекцію Василя і в решті-решт вийшли на Василевих знайомих Станіслава та Ігоря. А далі було все справою часу та «техніки». Хлопців затримали. Під час обшуків у них на квартирах були вилучені залишки викрадених грошей (доларів та гривень).

Зараз цей кримінальний дует перебуває в ізоляторі тимчасового тримання. Проти них порушена кримінальна справа за ч.3 ст.185 Кримінального Кодексу України (крадіжка, поєднана з проникненням у житло), що передбачає позбавлення волі на строк від трьох до шести років.

На сьогоднішній день співробітники міліції з'ясовують місцезнаходження викраденої колекції.

Оффлайн вольф

  • Залётный
  • *
  • Сообщений: 23
  • Репутация +7/-1
  • общий стаж 2005г с прибором тёркой 705
Древнее золото оседает в VIP-коллекциях
« Ответ #1 : 26 января 2010, 22:49:14 »
Археологическая лихорадка с каждым днем охватывает все больше украинцев. В надежде сорвать своеобразный джек-пот люди разных профессий пытаются достать из недр земли пролежавшие тысячелетия реликвии, за которые коллекционеры могут отдать десятки тысяч долларов.

Вскрыть гробницу ради двух монет

Оказывается, кроме «черных», есть еще «серые» археологи. Если первые роют там, где это категорически запрещено, а склепы, курганы, могильники, памятники архитектуры, заповедники для них — не табу, то «серые» копают в местах, где это не возбраняется законом. «Белые» же археологи, то есть те, кто официально ведет научные изыскания, прежде чем приступить к раскопкам, обязаны получить разрешение. А процесс этот может растянуться на год-два.

— Поэтому пока они оформят документы, о месте будущей экспедиции узнают все, — рассказывает «серый» археолог Даниил. — За всю историю независимой Украины ни одно более-менее стоящее золотое изделие, найденное в земле, так и не попало в музей (существующие экспонаты были переданы еще в советские времена. — Прим. авт.). Пока на место отправятся специалисты, найдутся ловкачи, которые извлекут из земли все, что возможно. А золота находят очень много, на интернет-форумах висит масса предложений для продажи. В результате раритеты оседают в частных коллекциях.

Это подтверждает и заместитель директора Института археологии Национальной академии наук Украины Денис Козак.

— Государство не выделяет деньги на раскопки, — говорит Денис Никодимович. — Последние проводились на одном из курганов на польские деньги в 1999–2001 гг. А «черные» и «серые» археологи — это полуученые, которые перед выездом на местность работают с историческими документами.

По признанию Даниила, есть сложная система сканирования старых карт и привязки определенного места к новой карте. Однако это помогает, если речь идет о XVIII и XIX веках, в лучшем случае о XVI веке. Самые же ценные находки — времен античности. Но тогда карты были редкостью, да и местность с тех пор сильно изменилась. Поэтому многие ищут, к примеру, осколки керамики на полях после пахоты, изучают кротовые норы и так устанавливают, где нужно рыть.

В Ольвии древние греки при захоронении клали своим умершим на глаза две монетки. Варвары ради таких находок разрывают могилы, выбрасывая черепа.

— Если курган разворотили бульдозером или попросту взорвали тротилом, значит, здесь действовали «черные», — продолжает Даниил. — Если на польском кладбище все склепы вскрыты — это тоже их рук дело.

Поэтому «черные» археологи не любят «серых», и наоборот.

Обычно когда детектор находит металл, нужно работать очень аккуратно, потому что рядом может быть драгоценная керамика. Так, неповрежденная чаша времен Киевской Руси или Триполья оценивается в 50 тысяч долларов. Но нелегальные копатели, купив металлоискатель за 300 долларов, как правило, разбивают все, что «не золото», губя куда более ценные экспонаты. Самая большая коллекция памятников трипольской культуры находится у Виктора Ющенко. Он пытался даже организовать свою выставку, однако общественность возмутилась: откуда у него такие раритеты?

Любители наживы частенько не знают традиций разных народов. «Серый» археолог Станислав из Луцка вспомнил случай, когда при входе в подземелье одного из костелов на Западной Украине весь пол был устлан костями, едва прикрытыми землей. «Черные» археологи, поработавшие там, просто не знали, что поляки при погребении ничего ценного не клали в могилы усопших, заменяя дорогие кольца или перстни дешевыми копиями.

Стас также сообщил, что некоторые «черные» действуют достаточно агрессивно. Вычислив место, они зачастую приезжают туда группой на нескольких джипах. Как-то один селянин на своем огороде копал картошку, вдруг приехали копатели, достали обрезы и прогнали хозяина. Дескать, мы тут пороем, а ты иди, гуляй. Мужчина пошел в село, собрал десяток односельчан с обрезами и топорами — и началась потасовка. Бывает, что «черные» археологи нападают на своих же коллег: отбирают приборы и находки. Поэтому многие из них носят при себе оружие.

Печать князя не продается

«Серые» археологи признаются: изначально у них интерес один — заработать. К примеру, та же римская монета стоит от 10 до 100 тысяч долларов. Но, начиная изучать литературу, они погружаются глубоко в историю и могут рассказать больше, чем музейный экскурсовод. Тогда бывает невозможно расстаться с некоторыми своими находками….

— Мне судьба подарила вислую печать князя Данилы Игоревича 1136 года, — рассказывает Стас. — Нашел ее на Волыни, а позже московский профессор Гайдуков идентифицировал и занес раритет в каталог. Оказалось, аналогов нет. Находка стоит больших денег, но я ее никому не отдам.

Стас коллекционирует реликвии времен Киевской Руси и славян до Руси, то есть черняховской культуры. Наиболее часто в земле находит лунницы (женские украшения — символы плодородия, их носили девственницы), перстни, иконы, кресты, много наконечников для стрел, вислые печати, пуговицы, энклапионы, ножи, много металлических изделий, височные кольца, элементы уздечки. Монет практически нет.

— Приходишь домой, выгружаешь металл, моешь его, чистишь и анализируешь, что же, собственно, ты нашел, — делится Даниил. — Для этого перелопачиваешь специальную литературу. Однако чистить тоже нужно правильно, потому что старинную вещь можно легко испортить. Грубо говоря, монета стоит 1000 долларов, а испортишь ее — получишь максимум 100. Как правило, находки на две–три недели опускают в мыльный раствор, а потом оттирают мягкой тканью. Серебро чистят в трилон-В или в слабом растворе аммиака. Монеты бывают с патиной и без нее.

А рынки сбыта раритетов давно налажены. Стас рассказывает, что элементарно продать вещь на интернет-форумах, а также выставках антиквариата. Например, на Левобережной каждый месяц собирается по две–три тысячи продавцов такого товара. Платишь 100 гривен, и продавай, сколько хочешь. Да и в каждом городе каждую неделю проходят слеты. Кроме того, есть барыги — люди, которым можно сдать находки. Их не очень любят, потому что скупщики частенько обманывают, хотя у них есть связи и определенные заказы от коллекционеров.

Наследство от бабушки

По словам Дениса Козака, все найденное в украинской земле оседает в частных коллекциях либо потоками вывозится за рубеж. Так, половина экспонатов антикварных салонов Европы украинского происхождения.

— Оценить наносимый государству урон очень сложно. Бесценное историческое наследие беспощадно распродается, — продолжает Денис Никодимович.

Денис Козак сообщил, что милиция может задержать незаконного археолога только в случае, если он поднимает предмет с земли. Но подозреваемый может попросту сказать, что получил наследство от бабушки. Подобный случай был в Николаеве, когда остановили копателя с тремя амфорами и детектором. На следующий день сотрудникам милиции он сказал, что эти вещи передавались у него в семье из поколения в поколение, и его вынуждены были отпустить.

Ученый рассказал, что депутаты вместо того, чтобы ужесточить наказание за разворовывание культурных ценностей, подготовили поправки к Закону «Об охране археологического наследия». Теперь разрешение на проведение раскопок будет выдавать не управление, а местный чиновник. То есть за магарыч можно будет разрыть все, что угодно. Уже сегодня в Сумской области местные власти распаевали землю, причем вместе с курганами.

Алена ПОТАЕВА

Памятка для вандала:
Статья 298 Закона гласит:
1. Умышленное незаконное уничтожение, разрушение или повреждение памятников — объектов культурного наследия — караются штрафом до ста необлагаемых минимумов доходов граждан или лишением свободы на срок до трех лет.
2. Те же действия, совершенные относительно памятников национального значения, караются лишением свободы на срок до пяти лет.