Словяно-руські старожитності у надріччі Гнилопяті
Надріччя Гнилопяті, як і землі вздовж річок Гуйви та Роставиці, надзвичайно сприятливий в екологічному відношенні регіон. На масних чорноземах тут здавна займались землеробством, а широкі заливні заплави річок були чудовими пасовиськами для свійських тварин. Багаті поклади залізних болотних руд, граніту, пісковика, сланцю, у тому числі і пролітового сланцю-шиферу з району Овруча, використовувалися населенням Східної Волині для розвитку ремесел. Цьому сприяли також різноманітні сорти глини, використання яких було основою гончарного виробництва. Обширні ліси краю давали будівельний матеріал, а також паливо і деревне вугілля, вкрай необхідне для залізоробного, ковальського та інших ремесел.
Завдяки таким чудовим природним умовам територія порубіжжя Древлянської і Полянської земель була густо заселена з давніх часів, про що свідчать численні археологічні памятки. Археологічне вивчення вказаного регіону розпочалося ще наприкінці xix ст, і було продовжено на початку xx ст.1 У ті роки найбільше уваги було приділено дослідженням курганних могильників. Розкопкам були піддані десятки і сотні курганів, які дали, незважаючи на те, що не завжди збереглася їх повна польова документація, значні нові матеріали з давньоруської історії краю. Що ж стосується памяток, які передували утворенню Київської Русі, а тим паче - і старожитностей першої половини та середини і тисячоліття нової ери, то вони почали вивчатися з 20-30-х років xx ст. У регіоні течиіі Гнилопяті, по Роставиці були проведені розвідкові роботи силами Інституту археології НАН України, а також місцевими Житомирським та Бердичівським краєзнавчими музеями. Серед дослідників того часу згадаємо відомих археологів С.С.Гамченка, І.Ф.Левицького, С.В.Коршенка, Т.М. Мовчанівського,
Активізація пошукових археологічних робіт на території Схщноі Волині припадає на період після переможного завершення Великої Вітчизняної війни. У 1945-1946 рр. на території південно-східних районів Житомирської області працювали експедиції інституту археології НАН України, які виявили цілий ряд памяток черняхівської культури на Роставиці та Гнилопяті. У цих роботах взяли участь Бердичівський та Житомирський краєзнавчі музеї. Наприкінці 40-х і у 50-ті роки значну роботу з виявлення археологічних памяток у надріччі Гнилопяті здійснив відомий краєзнавець Г. Г, Богун.2 У ті ж роки на території краю досліджував старожитності східних словян першої половини і середини І тис. н. е. і автор.3 Чимало цікавого принесли у ті роки і дослідження, які провела у Житомирському районі І. П. Русанова4, зокрема на правому березі Гнилопяті, неподалік від впадання її у р. Тетерів. По обох берегах Гнилопяті здійснені розкопки і проведені розвідки на поселеннях черняхівської культури, тут зафіксовано понад 30 місцезнаходжень першої половини І тис. н. е.5 Стаціонарні дослідження здійснені на поселеннях Слободище і Маркуші. Розкопки 1955 р, на поселенні в Слободищах були проведені автором з участю М. Ю, Брайчевського та Г. Г. Богуна. Рештки селища розташовані на першій надзаплавній терасі правого берега Гнилопяті, в урочищі Слободка. Поселення займає південний схил похилого мису, Контури його за матеріалами розвідувальних робіт: 750-800 м у довжину при ширині -85-100 м. На поселенні було досліджено залишки наземного житла - 7,1 х 4,6 м. Контури його зафіксовані за вкрапленнями глиняної обмазки і розташуванню двох глинобитних печей доброї збереженості.
Піч №1 була виявлена в північно-східній частині приміщення. Вона була глинобитною і звернута устям на північний захід. Вона була зведена на підсипці і мала грушовидну у плані форму. Довжина її основи від устя до тильної частини - 1,8 м, ширина основи - 1,5 м. Черінь печі був завалений великою кількістю глиняної обмазки з відбитками пруття, деревяних конструкцій. Це, безсумнівно, рештки куполовидного склепіння печі, Черень був добре вимащений кількома шарами глини, що засвідчує його тривале використання.
Піч №2 була розташована західніше першої. Своїм отвором вона була звернута на південний захід. Ця піч також грушовидна в плані. Довжина печі від устя до тильної частини - 1,5 м, ширина 1,1м. Вона, як попередня, була збудована на підсипці, але її основа на відміну від першої була повністю викладена камінням. Поверх камяноі вимостки був вимащений глиною черінь. Над черінем, також як і в печі № 1, знаходилася велика кількість глиняної обмазки з кої відбитками деревяних конструцій (рештки склепіння). У північно-західній частині житла, на утрамбованій глиняній основі лежав нижній круглий камінь від ротаційних жерен. Знайдені також глиняні конічної форми грузила від ткацького верстата і біконічні пряслиця - грузики для веретен. Керамічні матеріали представлені гончарним і ліпним посудом. На поселенні виявлено носову, лопастну частину залізного наральника, а також фрагмент привозного з провінцій римлян у Північному прчорноморї скляного кубка. Знайдено також скульптуру з кістки, яка подає зображення птаха.6 При обстеженнях і шурфовці у Слободищі виявлені залишки залізоробного виробництва. Так, на одному з розкопів було знайдено скупчення кричного заліза, що знаходилося у заглибленні діаметром 0,40 м. Вага цього кричного заліза становила 7,5-8 кг.7 Крім того, простежені скупчення залізних шлаків біля краю поселення, на схилі -ближче до річки.
Черняхівське поселення Слободище віднесено до одного з пунктів волинської групи, оскільки у кераміці (особливо ліпній) простежуються ті ж самі особливості, що характерні для поселення Пряжів поблизу Житомира, а далі у північно-західному напрямку - памятки волинської групи черняхівськоі культури зафіксовані у цілому ряді пунктів на території Рівненської та Волинської областей.
Поселення волинської групи чєрняхівськоі культури досліджувалося у 1959 р. також поблизу с. Маркуші Бердичівського району. Рештки селища розташовані у 1,5 км на південь від села, в урочищі Мадьярщина, по обидва боки безіменного струмка, що впадає у Гнилопят-ку, притоку р. Гнилопяті.8 Поселення займає першу надзаплавну терасу, простягнувшись по обох берегах струмка на 600-800 м при ширині 70-90 м.9 На поселенні відкрито залишки наземного житла прямокутної у плані форми - 4 х 8,5 м. У північній половині приміщення було розчищено залишки печі чотирикутної у плані форми - 2 х 2 м. Основу печі складали шматки граніту розміром 15-20 см. Зверху камяноі викладки було покладено глину. По периметру основи печі лежали шматки сильно перепаленої глини (мабуть, рештки склепіння). Поблизу печі знайдено 22 глиняних конічної форми грузила, які були покладені поблизу печі для того, щоб глиняна їх основа просохла. Такі грузила, які відомо, використовувалися у ткацькому виробництві.
У південній частині житла також розчищено залишки печі, але її збереженість гірша, ніж попередня. Площа, зайнята рештками цієї печі - 1,5 х 1,8 м. Поруч з цією пічкою знайдені уламки і одне ціле грузила з глини; конусоподібні, пірамідальні і круглі. Кераміка, що походить з житла, представлена гончарними і ліпними виробами таких форм, які характерні для волинської групи черняхівськоі культури. За межами житла відкриті рештки літньої печі та вогнища, а також три господарські ями, у яких були знайдені кістки тварин і фрагменти кераміки, аналогічної тій, що виявлена на площі самого житла.
Датування житла та інших обектів з розкопок у Маркушах встановлюється за римською монетою Антоніна Пія, що її було виявлено в житлі, а також бронзовою фібулою типу ІІІ-Іv ст. н.е. Цим же часом датується і уламок скляного провінціальноримського кубка. На зовнішній поверхні цього скляного виробу - напаяні ниті, що засвідчує високі уміння склороба пізньо-античного часу.12 Очевидно, поселення в Маркушах могло функціонувати, судячи з вказаних знахідок, а також враховуючи керамічний комплекс, у ІІІ-Іv ст. н.е. Можливо, що воно існувало і на початку v ст. н.е. Крім досліджених шляхом розкопок поселень, на території надріччя Гнилопяті відомі і поселення, які зафіксовані шляхом розвідок: Обухівка, Житинці, Пятигірка, Радянське, Пятка, Пилипи Українські, Пилипи Російські, Соснівка, Бобрик, Швайківка, Катеринівка, Гвоздава, х.Ріг, Райки, Голодьки, Скраглівка, Бердичів, Семенівка, Бистрик, Іванківці, Кикишівка. Це означає, що щільність заселення регіону була у першій половині І тис. н.е. досить значною.
Археологічні памятки другої половини І тис. н.е. стали відомими на землях надріччя Гнилопяті завдяки роботам археологічних експедицій Інституту археології НАН України у 40-х роках xx ст. Йдеться про поселення корчацько-празькоі культури v-vІІ ст. н. е., а також про селища культури Луки-Райковецькоі vІІІ-Х ст. ЦІ памятки характеризують соціально-економічний розвиток східно-словянського населення в період формування феодальних відносин, що завершився утворенням могутньої ранньофеодальної держави Київської Русі.
Поблизу від с. Райки в 1946-1947 рр. археологічна експедиція під керівництвом В.К.Гончарова відкрила надзвичайно важливі для історичної науки житлові комплекси в урочищах Запасіка і Лука. Урочище Запасіка розташоване на похилих схилах лівого берега Гнилопяті. Тут було виявлено під час розкопок рештки жител-землянок. Вони виявилися чотирикутними в плані 3 х 4 м. У приміщеннях, на глинобитній долівці, були розчищені розвали печей-камянок, кістки домашніх і диких тварин. У цих же приміщеннях знайдено фрагменти товстостінного (сформованого на ручному гончарному крузі) посудув. Це були горщики, стінки яких прикрашені лінійним і хвилястим орнаментом.11 Зіставлення цього посуду з ліпною керамікою корчацьких памяток У-УІІ ст. н. е., які відкрив і досліджував на початку 20-х років поблизу Житомира С. С. Гамченко, показало, що горщики із Запасіки є типологічним продовженням корчацьких і датуються viii-ІХ ст.
Поселення в урочищі Лука розташоване на підвищенні дюнного походження, витягнутому вздовж р. Гнилопяті, довжиноюблизько 250 м, шириною від 80 до 120 м. З одного боку підвищення обмежене річкою, з інших - луговими низинами, що затоплюються під час паводків. Археологічними розкопками тут було розкрито 8 жител-землянок. Всі вони мали площу від 12 до 15 кв. м,12 Три житла складали окрему групу, розташовану в центрі підвищення. На відстані 32-38 м від цієї групи виявлено ще одну групу жител, що також складається з трьох землянок. Нарешті ще два житла було відкрито в різних місцях поселення.13 У всіх землянках навпроти входу, в правому куті були розташовані печі-камянки чотирикутньоі форми, складені з великих шматків граніту. У конструкцію печей входили також розбиті або напівоброблені камені-зернотерки. Черені печей у землянках знаходилися на рівні підлоги. Вони були підмащені глиною товщиною 5-6 см або складались з плескатих каменів пісковика. їх супроводжував шар попелу та вугликів. Біля отворів печей виявлені невеликі круглі ямки від деревяних стовпчиків, які захищали печі від розповзання.14 В деяких землянках збереглися ступінчасті входи, викладені плескатими каменями. Удвох землянках, що загинули під час пожежі у давнину, були виявлені обгорілі деревяні колоди, якими були обкладені стінки жител Колоди зміцнювалися при допомозі вертикально вкопаних стовпів. Вертикальні стовпи утримували і деревяне перекриття земляночних будинків. На підлозі відкритих приміщень і частково під завалами печей знайдено значну кількість фрагментів керамічного посуду, а також кісток свійських тварин (бика, коня, свині, вівці або кози). Менше знайдено кісто” диких тварин (косулі, бобра, зайця). В одному з жител, поблизу печі-камянки, стояв перекинутий денцем догори цілий горщик, прикрашений лінійним і хвилястим орнаментом.15
Відкриті у надріччі Гнилопяті памятки типу Луки-Райковецькоі належали, очевидно, одній з груп древлянського літописного населення vІІІ-ІХ ст. Напередодні утворення Київської Русі. Але значення памяток культури Луки-Райковецькоі значно ширше. Тепер аналогічні старожитності відомі на території всієї лісостепової смуги Правобережної України -від Дніпра до Західного Бугу і Дністра, Аналогічні памятки відкрито й на території Молдови, Закарпаття, Південного Повіслення і Словаччини, у Болгарії та Румунії,16 Це означає, що старожитності культури Луки-Райковецької vІІІ-ІХ ст. відображають процес активної консолідації східнословянських літописних племен в процесі формування давньоруської народності та державності.
До давньоруського часу у надріччі Гнилопяті відноситься ряд поселень: Маркуші, Райки, хутір Ріг, Слободище, Швайковка.17 Частина з цих поселень укріплена, тобто являє собою залишки городищ (Райки). Давньоруські городища, в тому числі і такі, що згадані у давньоруському літописі, зафіксовані у сусідніх районах, де протікають річки Роставиця, Тетерів. Случ та ін. Це - Ягнятин, Білилівка, Вчорайше. Великі Коровинці, Деревичі, Городськ, Малин та ін. Серед давньоруських городищ Східної Волині Райковецьке відзначалося кращою збережністю. Саме на цю памятку звернув увагу і почав її досліджувати у 1929-1935 рр. відомий археолог Т. М. Мовчанівський. Ці дослідження продовжила експедиція Інституту археології НАН України під керівництвом В. К. Гончарова у 1946 р. В роботі експедиції взяли також участь співробітники Бердичівського і Житомирського краєзнавчих музеїв. На основі широких польових і кабінетних досліджень В. К. Гончаров опублікував спеціальну монографію.18 У цій книзі подані всі фортифікаційні, житлово-господарські та інші комплекси Райковецького городища, які дали можливість реконструювати й уявно відтворити життя невеликого міста-фортеці, що було центром феодального володіння.
Як показали дослідження, археологічні памятки, що знаходяться поблизу городища біля с. Райки являють значний інтерес, оскільки вони підтверджують безперервне заселення цієї території з віддалених часів. На правому березі р. Гнилопяті, на високій гранітній скелі урочища Кругла Гора, знаходиться городище. На ньому простежено два культурних шари (нижній - пізньотрипільського і верхній - скіфського часу). Отже скіфське городище було побудовано на місці більш давнього поселення трипільської культури кінця iii початку ii тисячоліть до н. е. На тому ж правому березі Гнилопяті, у тому місці, де річка круто повертає на схід, височіє ще одна гранітна скеля, оточена низиною, - урочище Горб. На вершині скелі тут виявлено культурний шар скіфського часу.19 Під час досліджень безпосередньо на місці Райковецького городища, у нижніх нашаруваннях, було виявлено окремі речі трипільської культури (кераміка, пряслиця, глиняні жіночі статуетки) та скіфського часу (кераміка, з “перлинним” і защипним орнаментами). Крім того, речі трипільської культури та скіфської доби були виявлені в цьому районі при обстеженні ранньословянських памяток. У нижніх шарах Райковецького городища і в околицях с. Райки по обох берегах р. Гнилопяті були виявлені ранньословянські старожитності культури полів поховань та другої половини 1 тис. н. є." Знайдено, зокрема, окремі фрагменти кераміки зарубинецькоі культури, черннхівські черепки, а також бронзові фібули та мідна монета, карбована на території Фракії, у м. Філіппополі за імператора Елагабала (218-222 рр. н. е.)21
Таким чином, зясовано, що на місті Райковецького городища існували послідовно поселення трипільської культури, скіфського часу, зарубинецької та черняхівськоі культур, ранньосередньовічного періоду vІІІ-ІХ ст. Продовжуючи історію ранньосердньовічних поселень східних словян, що існували тут, на їх місці виникло невелике давньоруське містечко, рештки якого й представлені Райковецьким городищем.22 Добра збереженість культурного шару та повне розкриття всієї площі Райковецького городища дали можливість вивчити всі сторони життя одного з населених давньоруських пунктів ІХ-ХІІІ ст. Дитинець площею близько 1,25 га був обнесений потужним земляним валом, основу якого становили рублені дубові кліті-городні, заповнені всередині глиною. Вони утворювали суцільну оборонну стіну шириною 4,5 м. Подвійна лінія глибоких ровів доповнювала укріплення валу. Житла та господарські будівлі, ремісничі майстерні були розташовані по внутрішньому колу валу дитинця і утворювали єдине ціле з фортифікаціями.
План Райковецкого городища
Райковецьке городище було взяте приступом і спалене монголо-татарами. Захисники і жителі міста-фортеці загинули під час бою і пожежі. Під руїнами обгорілих зрубів та клітей виявлені кістяки людей та домашніх тварин, чимало господарських і побутових речей, обгорілі залишки зернових і технічних культур, землеробські знаряддя, знаряддя ремісників та продукція, виготовлена ними. Знайдено і військове спорядження, залишки обгорілого одягу, взуття, прикрас, предметів культу, тощо.2' Всього по краю дитинця розкопками розкрито 52 житлові кліті та 25 господарських споруд.21 Численний речовий матеріал дав можливість простежити провідну роль землеробства у господарстві (залізні лемеші, наральники, чересла, коси, серпи, заступи). У засіках, в мішках, а також у дере-вяній та керамічній тарі виявлено обгорілі зернові та бобові культури: жито, пшениця, ячмінь, овес, просо, горох, коноплі, мак, а також борошно, пшоно.25 На городищі знайдені у великій кількості круглі камяні ротаційні жорна, на яких перемелювали зерно.
На дитинці та посаді існували всі основні види ремісничного виробництва: залізробна та ковальська справа, гончарство, виготовлення деревяного посуду, частина якого виявлена в обгорілому вигляді, а також ювелірні вироби. Представлена на дитинці зброя та спорядження воїнів-дружинників: 10 мечів, бойові булави, понад 1000 наконечників стріл, бойові сокири, кольчуги, позолочений мідний шолом, шпори та стремена, інкрустовані сріблом, тощо.
Райковецьке городище не згадано на сторінках літопису. Але відкритий розкопками давньоруський осередок ХІ-ХІІІ ст. виразніше будь-якого письмового опису дає уяву про жорстокий погром, що його здійснили монголо-татари в середині xiii ст. Разом з цим, матеріали Райковецького юродища засвідчили героїчний опір, що його чинили загарбникам давньоруські воїни-дружинники і мирне населення містечка-фортеці.
Як відомо, з виникненням Київської Русі побудова укріплених міст на кордонах Русі стала першочерговим державним завданням. Ще у Х ст. Володимир організовує будівництво цілої системи укріплених міст на Лівобережжі Дніпра - опорних пунктів для захисту від нападів степових кочівників. Ці заходи щодо зміцнення кордонів мали величезне значення, сприяючи витисненню кочовиків у глибини степів. На нових південних землях у першій половині xi ст. зводиться друга лінія сторожових прикордонних місіечок, про які повідомляється в літописі під 1032 р., що їх Ярослав “поча ставити на Роси”27. Райковецьке городище є яскравою ілюстрацією системи влаштування таких містечок-фортець. Всі фортифікаційні споруди городища будувалися разом з житлами і господарськими будівлями, становлячи невідємну конструктивну частину всієї фортифікаційної системи. Зрозуміло, що будівництво одночасно всього житлово-фортифікаційного комплексу вимагало великої кількості людей, і таке будівництво могло бути здійсненим лише як важливий державний захід.
Отже, Райковецьке городище, яке було споруджено в xi ст., проіснувало до середини xiii ст. і впало під ударами монголо-татарської орди.
Словяно-руські старожитності у надріччі Гнилопяті е важливою групою памяток, що дають можливість простежити загальний поступальний розвиток східно-словянського суспільства протягом всього І і початку ii тисячоліть. Археологічні матеріали періоду Київської Русі вказаного регіону підтверджують єдність і загальність господарської діяльності, соціальних процесів і культурного розвитку на всій території Русі.
